В один такт( Етюд на Сонячній стежці)

У Криму, від самої Лівадії, тягнеться знаменита Сонячна стежка. Її історія особлива: шлях проклали для царських осіб так, щоб море завжди залишал В ося в полі зору, а маршрут змійкою огинав скелі та зарослі кримських сосен. Вона тримається майже горизонтально, але варто поглянути вбік — і бачиш круті схили, де дерева ростуть просто з гірської породи. І вгору, і вниз — небезпечне урвище. Лише ця вузька смужка землі безпечна. Ми йшли, милуючись безкраїм морем, що зливалося з блакитним небом. Подорожні зустрічалися часто, ніби на жвавій магістралі: ми з дружиною та сином обходили їх, вони — нас, і так тривало весь час. Хвилин через десять, на вигині шляху, ми порівнялися з групою туристів. Несподівано згори почулося тонке попискування та легкий хрускіт гілок. Тільки-но ми підвели очі, як із соснових віт вистрибнули дві маленькі білки — і кинулися нам під ноги, немов перехожих довкола не існувало. Звірята пронеслися крізь потік ніг і стрімко злетіли на дерева з іншого боку стежки. А далі вони рухалися, не збавляючи темпу: стриб-скок по тонких пагонах акації, знову на сосни, крізь кущі та гострі шипи. Прудкі звірята незмінно трималися на відстані тридцяти сантиметрів одна від одної, повторюючи рухи партнера з дивовижною точністю. Синхронно стрибали. Одночасно завмирали в короткому бігу. Навіть колючки дерев не були їм на заваді. Часом здавалося, що вивірнята ось-ось упадуть у прірву, але ні — вони перелітали з гілки на гілку, поки не зникли в глибині зелених хащ. Руді стрибунки рухалися, мов за вказівкою невидимого диригента: завжди поруч, завжди в такт. Схоже було, що їхні серця співають в унісон. У цьому дивовижному ритмі вгадувалося і палке перше кохання, і та глибока зріла близькість, коли розумієш іншого без жодного слова. У тому захваті зникла всяка обережність. Підступні скелі, гострі шпильки акації — усе їм було байдуже, поки їх оберігав спільний ритм. Так і серця людей, що щиро кохають: вони відчувають одне одного і можуть не розлучатися ні на крок. Цю єдність неможливо осягнути розумом — її можна тільки відчути. Не знаю, як зреагували люди навколо, — вони ж бо були різного віку й статі, — а от щодо нас, то ми з дружиною переглянулися. Потім міцніше взялися за руки, усміхнулися й теж пішли своїм шляхом. Так само, як і інші люди на цій Сонячній магістралі життя.