Рассказы для детей и взрослых/Оповідання для дітей та дорослих

 Сергей Бордейчук      

 Как черепашка возвращалась домой и чуть    

                    не попала в суп                  

 

      

            

 

                                                    Автор Сергей Бордейчук

                                                                                         Редактор Светлана Легких

 

  

           Как черепашка возвращалась домой

                   и   чуть  не     попала в суп.

             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                           Киев 2024

                     Серия «Рассказы о животных»

 

  Эта история произошла  в живописном месте одного из городских парков.

   Проходя по тропинке вдоль озера, я заметил черепаху с изящными шестиугольниками на панцыре. Я понял, что это была местная знаменитость. Наша героиня была из семейства Пресноводных (Emydidae). И редкого вида - Европейской болотной (Emys orbicularis), что придавало ей особое очарование. Она выглядела, как звезда кино. Незнаю, где она была и по каким делам ходила.    . Но создавалось впечетление, что это артистка, скорее всего, возращалась домой. И вот по дороге домой, она решила отдохнуть. Выбрав место в густой, невысокой траве и в трёх метрах от протоптаной дорожки. На склоне спуска ведущего к камышам озера.

   Увидев такую прекрасную представительницу своего рода, я невольно остановился полюбоваться.Одновременно  рассмотреть ее поближе. Ведь всегда интересны такие редкие встречи с представителями живой природы. Но я был не одинок в этом порыве.  По тропинке шли люди.  Увидев черепаху,стали выкрикывать слова восхищения. Некоторые останавливались и делали фото на телефон. Черепаха, как настоящая звезда, начала позировать перед своими поклонниками и фотокореспондентам. И вот одна пара женщин, очевидно мама с дочкой, заинтересовавшись необычным зрелищем, остановилась. Они подошли очень близко к черепахе и начали  буквально в нос и в хвост тыкать телефоны, при этом, как обезумившие фанатки ещё и выкрикивали: "Ой, какая красавица! Ах, какая раскраска! А что она тут делает?” - так и охали да ахали. Да и ей похоже нравилось внимание и сьемки.

Черепаха и вправду была хороша собой. Вся в теле. Мордочка была у неё аккуратной на тонкой, длинной шеи, которую она изящно вытянула из панциря. . Из геометрически правильного панцыря были видны  лапки и хвост, которые хорошо гармонировали с ним.Нужно отметить, что черепаха была настроена дружелюбно к пресутствующим зрителям и по этому  не пряталась .А когда "жгучие фанатки" начали слишком увлекаться, черепашка начала ежиться в панцырь. Ну еще бы, кому понравиться, когда тебе под нос тыкают телефон. А потом сбоков и в хвост и чуть ли не под кожу. Мне все больше становилсь жалко профессионалку, умеющую сниматься, но не умеющую постоять за себя.

Посмотрев вокруг, я понятное дело, не заметил охранников звезды. Решив, что это не порядок, беру инициативу на себя. Представившись охранником и по совметительству менеджером черепахи, я в шутливой форме сказал женщинам, что фото платное. Они должны 50% заплатить сразу как аванс, а после размещения фотографий в интернете, остальные 50 % на карту.

-        Я артистке передам, так как у нас договор - сказал я.

Видно шутил своевременно и к месту. Пыл горе-фанаток стал охлаждаться и женщины перестали близко направлять телефоны. Но не апетит. Вдруг, одна женщина сказала:

-        Хорошо бы суп с этой черепахи сварить!

-        Здрасте, приехали! - отвечаю ей я.

 Черепахе по видимому это тоже не понравилось. И похоже в её карьерный план этот сценарий не входил. Пока я думал, что делать с группой голодных фанаток и как правильно поступить, черепаха довольная, что за неё заступаются, вытащила максимально вперед  шею, подняла голову и поползла на женщин всем своим видом показывая: “Эй, подруга это с кого ты собралась суп варить! А ну, выйдем, поговорм с глазу на глаз."

Я тоже не молчал: “Вот видете ей это не нравиться. У неё  есть ещё обязательсва перед местной кинокомпанией  и  не окончены многие творческие проекты. Придется вам искать другую еду”.   Черепаха  ещё больше чувствуя мою защиту и поддержку , начала приближаться к ногам извращенной  гурманки.Женщина испугалась и как отпрыгнит метра на полтора в сторону с криком "Ой!".

       Вскоре происходящее быстро надоело этим лже-фанаткам. Они недовольно замолчали и поспешили прочь. Возможно, на поиски еды, но уже не из черепахи.

      Наша красавица  остановилась, словно раздумывая, что делать дальше. Но тут подошла другая группа поклонников. Это была молодая семейная пара с двумя детьми. Один малыш был маленьким и сидел в коляске, а второй ребёнок, лет четырех-пяти, шел рядом с мамой. Родители, по всей видимости, были хорошо воспитаны, а может и научены предыдущим диалогом, который явно слышали, когда подходили к нам.  Старший мальчик стал спрашивать: "Можно потрогать черепашку?А можно её толкнуть? А можно перевернуть?” На что папа и мама резко отвечали: ”Нет!” Мама один раз наклонилась к маленькой звездочке местной фауны со словами: “Можно только посмотреть и полюбоваться!”

     Мальчик перед каждым вопросом рвался подбежать к черепахе. Но однозначные ответы родителей всегда его останавливали. Это были настоящие поклонники и любители таланта этой представительницы шоу бизнеса. Я радостно отметил для себя, что они просто любовались местной знаменитостью и отмечали вслух её достоинства. И даже не помышляли брать в руки телефоны. Мальчику ничего не оставалось, как делать тоже самое. А ребёнок в коляске, как все детки этого возраста, когда ему комфортно, просто довольно улыбался.

Вдоволь насладившись  всречей с черепахой, как с любимой артисткой, папа сказал:

-        Ну что, пойдем?

-        Пойдем. - ответила мама.

И вот они все дружно продолжили свой путь дальше.

    Похоже, что и черепаха вспомнила, куда шла-ползла. Новых фанов не наблюдалось, так как по тропинке никто не шёл. Она развернулась и направилась к воде. Наша героиня, как настоящая актриса, привыкла ко мне, как своему охраннику и не обращала внимания. Она потихому поползла сквозь траву, а потом через камыши к озеру. Меня устраивало, что меня словно не видно, так я мог спокойно расмотреть её движения и детали  окраски. Шестиугольники на панцире были ровными, словно начертаны под линейку. По дороге черепаха делала паузы и смотрела на меня словно благодаря за поддержку и защиту. Во всяком случае было приятно так думать.

         Все таки суп из черепахи никто сегодня не попробует. Это я окончательно понял, когда черепаха начала скрываться в зарослях камыша. Потом и вовсе исчезла  в воде. Её ждёт интересная жизнь в местном озере.  

   Наша героиня из редкого и основного вида черепах в Украине. Честно признаться, понимая ценность такой встречи, я не удержался и тоже сделал фото на память. Жаль только автограф не взял.

    

                               Сергій Бордейчук

                 Як черепашка поверталася додому,

                        і ледь не потрапила в суп

Серія оповідань: Історії у парку

Коли ліс говорить.

м.Київ

Одного разу в парку, прогулюючись стежкою вздовж озера, біля дороги не можна було не помітити місцеву знаменитість, що, схоже, поверталась додому. Це була велика черепаха з живописними шестикутниками на панцирі. Попри зовсім не яскраву назву свого рідкісного виду — європейська болотна черепаха (Emys orbicularis) родини прісноводних (Emydidae) — у цій місцевості вона виглядала як кінозірка чи естрадна дива. Здавалося, ніби вона зупинилася з поваги до фанатів та фотокореспондентів — для позування й автографів.

Звісно, я не знав, де вона була і з якими справами йшла. Але складалося враження, що це артистка, яка, можливо, поверталась додому або зі зйомок, або з кастингу. Вона вирішила відпочити в густій, невисокій

траві, метри за три від утоптаної стежки — на схилі, що вів до очерету біля озера. Картина була яскрава. Я зупинився, щоб роздивитися і помилуватись. Завжди приємно зустрітися з представником дикої природи вживу.Звичайно, я був не єдиним

поціновувачем природи.

По стежці йшли люди, зупинялися, вигукували слова захоплення, фотографували на телефони.

Але одна пара жінок середнього віку, надто захопившись незвичайною знахідкою, підійшла аж занадто близько.

                      

 Вони почали тикати телефони буквально в морду й у хвіст, при цьому вигукуючи як знехолоджені фанатки:

— Ой, яка красуня!

— Яке забарвлення!

— А що вона тут робить?

— Ой, та ай, ай да ой!

Черепаха й справді була хороша. Міцна, із помітною мордочкою та великими лапками, що виразно виступали з геометрично

правильного панцира. І хвіст гармонійно доповнював загальний вигляд. Здавалося, що їй спочатку подобалась увага й зйомки — вона навіть не ховалася в панцир.

Але, коли «фанатки» стали надто настирливими, черепашка почала зніяковіло втягуватись у панцир. І справді, кому сподобається, коли тобі тичуть телефоном під ніс, у бік, у хвіст — і майже під шкіру?

Мені ставало дедалі більше шкода цю «професіоналку» — яка вміє позувати, але не знає, як себе захистити. Озирнувшись, я не помітив поруч ні охоронців зірки, ні продюсерів. Тож вирішив діяти сам — ніби самаритянин.

Я представився охоронцем і за сумісництвом менеджером-продюсером черепахи. У жартівливій формі повідомив жінкам, що фотозйомка — платна. 50% авансом — мені, а решта після публікації фото в інтернеті. Зірці, мовляв, передам — у нас же контракт.

Видно, пожартував вчасно — ентузіазм «горе-фанаток» трохи вщух. Телефони перестали

наближати, хоча апетит, на жаль, залишився. Раптом одна з жінок виголосила:

— Добре було б суп із цієї черепахи зварити!

Я приголомшено мовив:

— Здрастє, приїхали...

Черепасі, схоже, ця ідея також не припала до душі. В її кар’єрних планах такий сценарій точно не передбачався. Поки я роздумував, як відповісти цій голодній фантазерці, черепаха, відчувши підтримку, витягнула довгу шию, підняла голову — й повільно поповзла просто на обжору. Всім своїм виглядом показуючи: «Гей, подруго, з кого це ти зібралась суп варити? Ну-ну, давай поговоримо з тобою віч-на-віч».

Я теж не мовчав:

— Бачите, їй це не подобається. У неї ще багато зобов’язань перед місцевою кіностудією — та й творчі проєкти не завершено. Доведеться вам шукати іншу вечерю.

Черепаха, немов відчувши мою підтримку, почала наближатися до ніг гурманки. Та злякалась, як закричить «Ой!» — і стрибнула назад на півтора метра.

Далі «фанаткам» стало нецікаво. Вони замовкли, а може, просто зголодніли настільки, що втратили інтерес до черепахи як до особистості. Зрозумівши, що тут нічого

не світить, вони поспішили далі. Можливо, на пошуки нової їжі — але вже не з черепашатиною.

Наша красуня зупинилася. Наче розмірковувала: куди далі? Та ось підійшла інша група прихильників — молода пара з двома дітьми. Один — у візочку, другий — хлопчик років чотирьох-п’яти. Батьки виявились вихованими людьми, а можливо, почули попередній діалог.

Хлопчик запитував:

— Можна потрогати черепашку? А штовхнути? А перевернути?

На всі запитання то тато, то мама відповідали чітким «Ні!». Мама раз навіть нахилилась до зіркової мешканки парку й сказала:

— Можна тільки подивитися і помилуватись!

Хлопчик рвався до черепахи, але тверді відповіді стримували його. Це були справжні шанувальники — вони захоплено спостерігали за черепашкою, відзначали її

красу, не діставали телефонів і не намагались втрутитися в її особистий простір. Малюк у візочку — як усі задоволені діти — просто посміхався. Йому точно не хотілося супу з черепахи.

Коли родина вдосталь насолодилася зустріччю з «зіркою», тато сказав:

— Ну що, ходімо?

Мама кивнула:

— Ходімо.

І вони рушили далі, залишивши за собою тільки добру енергію і пошану.

Черепаха теж, схоже, згадала, куди прямувала. Нових фанів поки не було. Вона повернулась у бік води. До мене вже не озиралась — мабуть, вважала, що я все одно залишуся поруч. Контракт є контракт. Вона повільно поповзла крізь траву, а тоді крізь очерет — до озера.

Мене цілком влаштовувало, що я став «невидимим». Так я міг у спокої милуватись її

рухами, відтінками кольору, рівними шестикутниками на панцирі. Часом здавалося, що вона зупиняється — ніби дякує за захист і підтримку. У всякому разі, хотілося вірити саме в це.

Усвідомлення прийшло, коли вона зникла в заростях очерету, а потім — зовсім у воді:

Сьогодні ніхто не з’їсть суп із черепахи. І це добре.

Бо в її життєвих планах — значно цікавіші речі, ніж варіння на вогні. Її чекає насичене майбутнє в глибинах місцевого озера. Адже вона — рідкісний вид, головна героїня місцевого парку.

Чесно кажучи, розуміючи цінність такої зустрічі, я теж не втримався — сфотографував цю красуню на пам’ять. Бо з такими зірками життя не щодня зводить.Шкода тільки — автограф не взяв...

Авт. Сергій Бордейчук

Ред. Світлана Лейких,Наталья Леонова

sergey.70@gmail.com S.leikih@gmail.com