Пейзажна замальовка "Чергові"

 

                            Чергові

   На стовбурі високої сосни притулилися годівниці. Одна велика, а трохи вище — маленька, схожа на казковий теремок. Навколо розкинулися густі шати черемхи та дикої сливи, що обіймають сосну з трьох боків. Лише «екостежка здоров’я» залишається на відкритому просторі.

   Якщо підійти з її боку, потрапляєш у живий тунель: доводиться нахилятися, щоб не зачепити головою частокіл гілок із рідким листям. Годівнички висять низько, якраз на рівні грудей.

   Навпроти цієї лісової їдальні, через стежку, стоїть лавка. Її теж накривають віти, але вже густі й міцні — то розлогі «руки» кремезного дубка. За ним витягнулася молода черемха заввишки з людський зріст, а поруч — така ж акація, що тримає небо голими гілками. Трохи далі біліють їхні подружки — берізки у темних цятках.

   Якщо озирнутися, парк дихає деревами. Верхівки вічнозелених сосен так щільно закривають небо, що біля землі панує затишний напівморок. Крізь хвою пробиваються промені сонця — наче сильний лазер, вони розрізають простір, не знаючи перешкод. Знайшовши щілинку, світло розширюється, ковзає по корі, торкається країв сухого листя й нарешті завмирає на землі, освітлюючи широке «плато» парку.  Сонце оголює краплі на листі, і вони спалахують, наче коштовні кристали або крихітні новорічні кулі.

   Тіні на землі живуть своїм життям: білі сонячні плями то тьмяніють, коли хмари заступають небо, то знову спалахують, коли сонце вільно розправляє свої промені. У такі миті навіть крізь одяг відчуваєш лагідне тепло, від якого мимоволі мружиш очі.

   Від цього блиску птаство вмить оживає. Синиці з жовтими черевцями невпинно пурхають із гілки на гілку. Десь поруч знову застукав дятел. Він так стрімко перелітає з дерева на дерево, що за ним важко встежити. Та якщо майстер затримається на стовбурі, його видно у всій красі: червоний чубчик і бежево-сіре пір’я виблискують на сонці, поки він ритмічно вистукує свою музику.

   Білка снує поруч — швидка, але перебірлива. Вона шукає горішки, інше її не обходить. Наблизиться до людей хвилеподібними стрибками, ніби запитує: «Чи є щось для мене?», а потім боязко шмигне вгору й зникне у височині. Зашаруділо листя — то інша руда господарка цілеспрямовано риється у торішній глиці. Навіть стукіт горішків у руках перехожого її не зацікавив — мабуть, обережність перемогла апетит.

   Усі мешканці парку в одвічних клопотах. Лише голуб спокійно сидить зі мною на краю лавки. Він нікуди не поспішає, статечно походжає туди-сюди. Згодом поступається місцем іншому голубу, а сам злітає до годівниці. Другий, наслідуючи його приклад, за мить теж опинився там. Тепер вони ходять навколо дерева, мов поважні охоронці, пильнуючи кожен рух на землі.

   Сьогодні вони — головні вартові! Постійно тут, нікуди не відлітають. А дятел, синиці та білки — лише тимчасові гості: з’явилися й зникли. Здається, така краса ніколи не залишається без нагляду. Питання лише: хто наступний Черговий?