Глибина

 

                                                                           Глибина

Проходячи парковою доріжкою біля київського озера Тельбін, я став свідком лаконічної але мудрої сцени. У вечірньому пейзажі все здавалося гармонійним: качки мирно сиділи біля берега, люди повільно прогулювалися, а вода весело переливалася «зайчиками» від призахідного сонця.

Але, як часто буває, люди гуляють не лише одне з одним, а й із домашніми улюбленцями. Іноді це грізні особини з яскраво вираженими мисливськими інстинктами.

Один із таких завзятих псів, у якому прокинувся мисливський запал, стрибками почав наближатися до качок. Водоплавні птахи, життя предків яких добре навчило виживанню, швидко скочили і метнулися у воду. Там вони

12

неквапливо почали гребти лапками, сподіваючись, що мисливець зрозуміє марність затії.

Собака, пересуваючись мілководдям, почав наздоганяти. Качки швидко й енергійно відпливли на пристойну дистанцію — метрів на двадцять тридцять. Собака, розгублений і засмучений, лише агресивно бігав уздовж берега, не наважуючись переслідувати їх далі. Качки ж, відпливши на безпечну дистанцію, поважно, повільно плавали, з повним відчуттям безпеки.

Вся ця картина народила в мені асоціацію: я порівняв цей випадок із душею людини та її психологічною глибиною. Якщо виникає будь-яка зовнішня небезпека (агресія, тривога, конфлікт), завжди можна відійти на безпечну глибину свого внутрішнього світу (Вода/Озеро). Це наш імунітет до багатьох загроз. Небезпека існує лише на мілководді — на березі. Зовнішня агресія боїться плисти, це не її стихія.

Наш духовний простір — неосяжний, у ньому вистачить місця, щоб зберегти спокій і, як ті пернаті, поважно насолоджуватися світом та співіснувати у злагоді. Зустріч із самим собою, зі своєю глибиною, завжди звільняє.