гармонія закоханих( (Етюд на Сонячній стежці)

 

                               Гармонія закоханих

                                              

  У Криму, від самої Лівадії, тягнеться знаменита Сонячна стежка. Її історія особлива: шлях проклали для царських осіб так, щоб море завжди залишалося в полі зору, а маршрут змійкою огинав скелі та зарослі кримських сосен. Вона тримається майже горизонтально, але варто поглянути вбік — і бачиш круті схили, де дерева ростуть прямо з гірської породи. І вгору, і вниз — небезпечне урвище. Лише ця вузька смужка землі безпечна.

  Ми йшли, милуючись безкраїм морем, що зливалося з блакитним небом. Подорожні зустрічалися часто, ніби на жвавій магістралі: ми з дружиною та сином обходили їх, вони — нас, і так тривала вся наша подорож.

 

  Хвилин через десять, на вигині шляху, ми порівнялися з групою туристів. Несподівано згори почулося тонке попискування та легкий хрускіт віт. Тільки-но ми підвели очі, як із соснових гілок вистрибнули дві маленькі білки — і кинулися прямо нам під ноги, немов перехожих довкола не існувало. Звірята пронеслися крізь потік ніг і стрімко злетіли на дерева з іншого боку стежки.

А далі вони рухалися, не збавляючи темпу: стриб-скок по тонких гілках акації, знову на сосни, крізь кущі та гострі шипи. Прудкі звірята незмінно трималися на відстані тридцяти сантиметрів одна від одної, повторюючи рухи партнера з дивовижною точністю. Синхронно стрибали. Одночасно завмирали в короткому бігу. Навіть колючки дерев не були їм на заваді. Часом здавалося, що вивірчуки ось-ось упадуть у прірву, але ні — вони перелітали з гілки на гілку, поки не зникли в глибині лісу.

Руді стрибунки рухалися, мов за вказівкою невидимого диригента: завжди поруч, завжди в такт. Схоже було, що їхні серця співають в унісон. У цьому дивовижному ритмі вгадувалося і палке перше кохання, і та глибока зріла близькість, коли розумієш іншого без жодного слова.

Радість затьмарила обережність. Підступні скелі, гострі шпильки акації — усе їм було дарма, поки їх оберігав цей спільний ритм. Так і серця людей, що щиро кохають: вони відчувають одне одного і можуть не розлучатися ні на крок. Це неможливо осягнути розумом, і голова тут не помічник. Таку єдність не зрозуміти логікою — її можна тільки відчути.

  Ми з дружиною переглянулися. Усміхненими пішли далі. Так само, як і інші люди на цій Сонячній магістралі життя.