Аншлаг на озере Рыбацком: почему есть те, кто круче олимпийцев

 

                         Эквилибрист

   Когда пеньки и сучки в парках надели пушистые белые шапки, а величественные сосны укрылись в снежные обледенелые одежды того же цвета, до Зимней Олимпиады в Милане-Кортине оставался один день. В эту зиму никто не ожидал долгих недель морозов, и даже на киевских озерах, водоемах и речках никто не спешил расчищать снег для любителей клюшек, шайб и коньков.

   Затянувшиеся морозные ночи укрепили лёд. Это стало вдохновлять энтузиастов. Через короткий промежуток времени появились прямоугольные и овальные ледовые площадки. Так часто бывает: в водоемах есть островки. Они или земляные, или покрытые травой и тростником. На озере Рыбацком есть такой — прямо посередине.

    Тростник в осенне-зимний период становится даже краше, чем летом. Кончики пушистые, теплого мягко-коричневого цвета. Стволы стройные, сильные и одновременно податливые, легко раскачиваются от порывов ветра. Иногда прогибаются аж до земли, словно кланяются зрителям. Потом вновь выпрямляются. Оттого и нет на его гибких стеблях зимних шапок из снега, как на пеньках и ветках деревьев.

   Конькобежцев не было, только два человека в «гражданской униформе» с деревянными лопатами для расчистки льда. Они — словно в цирке вспомогательный, но нужный персонал. По бокам — зрелище, напоминающее клоунаду: стоят человек пять -по-видимому, семья: дети и родители- и готовят шашлык прямо на льду. Рядом с ними, в  пятнадцати метрах — рыбак. Смыкает леску, пытаясь стоя поймать окуньков. Терпения мало, он переходит к другой маленькой лунке, и всё повторяется. Два подростка прошли рядом. Чуть приостановились. Посмотрели на рыбака и, не дождавшись улова, пошли дальше. Им больше нравится длинная прорубь возле берега.  Ходят по кругу — изучают!

   Запела пролетавшая возле островка птица. Она, как конферансье-ведущий, представила следующий номер программы. Никто из людей не разобрал слов. Оттого и продолжали заниматься своими делами. Лишь сильный порыв ветра всё понял. Он так мощно заставил заколыхаться тростник, что от него послышался шум аванса-аплодисментов. Даже служители манежа и компания у мангала взглянули в его сторону.  Конечно, и я тоже.

   Пение птицы-ведущего представления повторилось. Если бы птицы умели говорить по-человечески, то в этой тираде я бы точно расслышал следующее: «Пока наши доблестные служащие готовят лед для следующих артистов цирка на льду, а родители кормят детей в буфете, для оставшихся в перерыве зрителей выступит Заслуженный цирковой артист Парка Партизанской Славы и прибрежных лесов, бывший акробат-любитель, а ныне эквилибрист нашего цирка озера Рыбачьего... — послышались бурные овации, даже подростки рты открыли, услышав колышущийся тростник. — Встречайте: маг и волшебник, акробат и эквилибрист Желторотик Синицын-Озерный! Он проездом, у нас на гастролях. Спешите видеть, спешите видеть!..»

   Конферансье стал летать вокруг манежа-острова: «Очень редкая встреча. Сегодня он весь номер не будет снимать с себя черный галстук... Спешите видеть!..» И почему-то сам улетел на берег. Видно, у него роль такая: объявить и улететь на галёрку.

   Я стал рассматривать заросли колышущегося тростника и… ничего не увидел. Наверное, какой-то подвох, и конферансье улетел, чтобы помидорами не закидали или не побили зрители. Но тут ветер затих, и гибкий тростник остановился. Лишь в середине зарослей один продолжал клониться книзу. И уже край пушистой верхушки почти касался земли. Как вдруг показалась желтая грудка, и даже обещанный галстук был заметен. Ведущий программы не обманул: головой вниз, крепко вцепившись коготками в тонкий стебель тростника, как раз посередине, болтался заезжий артист-виртуоз!

   Я взглянул на людей в униформе: видят ли они тоже артиста? Пара с лопатами действительно остановилась и облокотилась на свои деревянные орудия труда. Но по профессиональной привычке просто болтали между собой, заполняя паузу между работой.  Рыбак один раз покосился в мою сторону... потом взглянул туда, куда я смотрю…И, снова погрузился в зимнюю ловлю. 

   А клоуны-шашлычники? Они так увлечены запахом и обсуждением еды, что вместе с носами у них и уши были заняты. Я оглянулся. Может, подростки смотрят? Нет. У них обсуждение следующего номера программы: как будут выглядеть богатыри (силачи) после ныряния в прорубь. Подростки ходят вокруг лунки и рукой пробуют воду. «Ай! — крикнул один. — Холоднющая». «Не такая и холодная, — многозначительно сказал второй, — на улице температура намного ниже».

   Я представил то, о чем они говорили. И тоже поёжился, даже мурашки почувствовал. Но, переведя взгляд на «буфет» шашлычников и проглотив слюну, сразу согрелся. Вспомнив о том, что говорил конферансье (встреча редкая, и Синицын на гастролях), я вновь перевел взгляд на заросли колышущихся стеблей. Но качающегося ствола не обнаружил.

   Подошел поближе. На мою удачу, артист был профессионалом и продолжал работать. Он был уже на другом тростнике. Пробежал сверху, клюнул. Подул ветер — трюк усложняется —  Желторотик вцепился в ствол и не упал. Он продолжал клевать. А ветер еще больше колышет тростник. Синицын уже вниз головой, вновь не падает — продолжает свою работу. Аж опилки вниз летят (похоже, антрепренёры этим и завлекли на гастроли его — была деликатесная награда, бонус-еда в этих тростниках).

   Ветер продолжал завывать, а артист как ни в чем не бывало ходит, бегает по канату-стволу, еще и часто клюёт и постоянно ест. Вот он перелетел на соседний стебель, и действо повторилось.  Вначале тростник под тяжестью птицы опустился вниз, потом ветер его закачал. А Синицын-Озерный ходит, замирает, ест, кружится вокруг ствола на триста шестдесят градусов и не падает. Показав по ходу балансировки и свою яркую окраску, эквилибрист, кувыркаясь, еще и посвистывает, словно издеваясь и посмеиваясь над любой опасностью падения. На этот случай у него есть защитная сноровка — взлет на крыльях вдохновения. Бац — и он вместо падения оказался на другой ветке тростника. И номер продолжается.

   Где-то вдалеке послышались взмахи крыльев. Прилетел конферансье. Синицын-Озерный нехотя закончил представление. И под восторженный шелест-хлопки густых зарослей тростника, которые поучаствовали в захватывающем номере, улетел за кулисы — на берег замерзшего озера-манежа.

   Следующим номером был дятел. Но что нового он мог показать, кроме барабанного стука? Хотя он был в классическом фраке, но был не так интересен, как заезжий гастролер-эквилибрист. Конферансье был прав, и он не заслужил помидоров и презрения.

   На льду показались следующие артисты на коньках: фигуристы и азартные люди с клюшками и шайбой. Униформа справилась со своей работой — лед блестел, и артисты были довольны. Шашлычники доедали свою еду, лениво поглядывая на продолжение представления цирка на льду. Их дети азартно подбегали и мешали, катаясь на ботинках вместо коньков. Рыбак исчез. Подростки, потеряв интерес к проруби, вернулись к арене. Смотрели и жалели, что коньки не взяли. Я об этом не жалел. Всему своё время.

   Сегодня представление на арене цирка, а завтра — зимняя Олимпиада. Там тоже есть фристайл и акробатика. Будут ученики Синицына выступать. Впрочем, вряд ли его мастерство кто-то улучшит. Из них никто не удержится на тонком тростнике. А о том, чтобы еще и трюки на нём делать, то вообще речи быть не может.

 

Январь 2026

                                                            Еквілібрист

Коли пеньки та сучки в парках одягли пухнасті білі шапки, а величні сосни вкрилися в снігові зледенілі шати того ж кольору, до Зимової Олімпіади в Мілані-Кортіні залишався один день. Цієї зими ніхто не очікував довгих тижнів морозів, і навіть на київських озерах, водоймах та річках ніхто не поспішав розчищати сніг для аматорів ключок, шайб і ковзанів.

Тривалі морозні ночі зміцнили лід. Це почало надихати ентузіастів. За короткий проміжок часу з'явилися прямокутні та овальні льодові майданчики. Так часто буває: у водоймах є острівці. Вони або земляні, або вкриті травою та очеретом. На озері Рибальському є такий — саме посередині.

Очерет в осінньо-зимовий період стає навіть кращим, ніж улітку. Кінчики пухнасті, теплого м'яко-коричневого кольору. Стовбури стрункі, сильні й водночас податливі, легко розгойдуються від поривів вітру. Іноді прогинаються аж до землі, немов вклоняються глядачам. Потім знову випрямляються. Тому й немає на його гнучких стеблах зимових шапок зі снігу, як на пеньках та гілках дерев.

Ковзанярів не було, лише двоє людей у «цивільній уніформі» з дерев'яними лопатами для розчищення льоду. Вони — ніби в цирку допоміжний, але потрібний персонал. По боках — видовище, що нагадує клоунаду: стоять чоловік п'ятеро — очевидно, сім'я: діти та батьки — і готують шашлик просто на льоду. Поруч із ними, за п'ятнадцять метрів — рибалка. Смикає волосінь, намагаючись стоячи впіймати окуньків. Терпіння замало, він переходить до іншої маленької ополонки, і все повторюється. Два підлітки пройшли поруч. Трохи призупинилися. Подивилися на рибалку і, не дочекавшись улову, пішли далі. Їм більше подобається довга ополонка біля берега. Ходять по колу — вивчають!

Заспівав птах, що пролітав біля острівця. Він, як конферансьє-ведучий, представив наступний номер програми. Ніхто з людей не розібрав слів. Тому й продовжували займатися своїми справами. Лише сильний порив вітру все зрозумів. Він так потужно змусив заколихатися очерет, що від нього почувся шум авансу-аплодисментів. Навіть служителі манежу та компанія біля мангала поглянули в його бік. Звісно, і я теж.

Спів птаха-ведучого вистави повторився. Якби птахи вміли говорити по-людськи, то в цій тираді я б точно розчув таке: «Поки наші доблесні службовці готують лід для наступних артистів цирку на льоду, а батьки годують дітей у буфеті, для глядачів, що залишилися в перерві, виступить Заслужений цирковий артист Парку Партизанської Слави та прибережних лісів, колишній акробат-аматор, а нині еквілібрист нашого цирку озера Рибальського... — почулися бурхливі овації, навіть підлітки роти відкрили, почувши очерет, що заколихався. — Зустрічайте: маг і чарівник, акробат і еквілібрист Жовторотик Синіцин-Озерний! Він проїздом, у нас на гастролях. Поспішайте бачити, поспішайте бачити!..»

Конферансьє почав літати навколо манежу-острова: «Дуже рідкісна зустріч. Сьогодні він увесь номер не зніматиме з себе чорну краватку... Поспішайте бачити!..» І чомусь сам полетів на берег. Видно, у нього роль така: оголосити й полетіти на гальорку.

Я почав розглядати зарослі очерету й… нічого не побачив. Напевно, якийсь підступ, і конферансьє полетів, щоб помідорами не закидали чи не побили глядачі. Але тут вітер ущух, і гнучкий очерет зупинився. Лише в середині заростей один продовжував хилитися донизу. І вже край пухнастої верхівки майже торкався землі. Аж раптом показалися жовті груди, і навіть обіцяну краватку було помітно. Ведучий програми не обманув: головою вниз, міцно вчепившись кігтиками в тонке стебло очерету, якраз посередині, бовтався заїжджий артист-віртуоз!

Я поглянув на людей в уніформі: чи бачать вони теж артиста? Пара з лопатами дійсно зупинилася й обперлася на свої дерев'яні знаряддя праці. Але за професійною звичкою просто теревенили між собою, заповнюючи паузу між роботою. Рибалка один раз зиркнув у мій бік... потім подивився туди, куди дивлюся я… І знову занурився в зимову ловлю.

А клоуни-шашличники? Вони так захоплені запахом та обговоренням їжі, що разом із носами у них і вуха були зайняті. Я озирнувся. Може, підлітки дивляться? Ні. У них обговорення наступного номера програми: як виглядатимуть богатирі (силачі) після пірнання в ополонку. Підлітки ходять навколо лунки й рукою пробують воду. «Ай! — крикнув один. — Холоднюща». «Не така й холодна, — багатозначно сказав другий, — на вулиці температура набагато нижча».

Я уявив те, про що вони говорили. І теж зщулився, навіть мурашки відчув. Але, перевівши погляд на «буфет» шашличників і проковтнувши слину, одразу зігрівся. Згадавши про те, що говорив конферансьє (зустріч рідкісна, і Синіцин на гастролях), я знову перевів погляд на зарості стебел, що колихалися. Але стовбура, що хитається, не знайшов.

Підійшов ближче. На моє щастя, артист був професіоналом і продовжував працювати. Він був уже на іншому очереті. Пробіг зверху, дзьобнув. Дмухнув вітер — трюк ускладнюється — Жовторотик вчепився у стовбур і не впав. Він продовжував дзьобати. А вітер ще дужче розгойдує очерет. Синіцин уже вниз головою, знову не падає — продовжує свою роботу. Аж тирса вниз летить (схоже, антрепренери цим і завабили на гастролі його — була делікатесна нагорода, бонус-їжа в цих очеретах).

Вітер продовжував завивати, а артист як ні в чому не бувало ходить, бігає по канату-стовбуру, ще й часто дзьобає і постійно їсть. Ось він перелетів на сусіднє стебло, і дійство повторилося. Спочатку очерет під вагою птаха опустився вниз, потім вітер його загойдав. А Синіцин-Озерний ходить, завмирає, їсть, крутиться навколо стовбура на триста шістдесят градусів і не падає. Показавши під час балансування і своє яскраве забарвлення, еквілібріст, перекидаючись, ще й посвистує, ніби знущаючись і посміюючись над будь-якою небезпекою падіння. На цей випадок у нього є захисна вправність — зліт на крилах натхнення. Бац — і він замість падіння опинився на іншій гілці очерету. І номер продовжується.

Десь удалині почулися помахи крил. Прилетів конферансьє. Синіцин-Озерний знехотя закінчив виставу. І під захоплений шелест-оплески густих заростей очерету, які взяли участь у захопливому номері, полетів за куліси — на берег замерзлого озера-манежу.

Наступним номером був дятел. Але що нового він міг показати, крім барабанного стуку? Хоча він був у класичному фраку, але був не таким цікавим, як заїжджий гастролер-еквілібрист. Конферансьє мав рацію, і він не заслужив на помідори та презирство.

На льоду з'явилися наступні артисти на ковзанах: фігуристи та азартні люди з ключками й шайбою. Уніформа впоралася зі своєю роботою — лід блищав, і артисти були задоволені. Шашличники доїдали свою їжу, ліниво поглядаючи на продовження вистави цирку на льду. Їхні діти азартно підбігали й заважали, катаючись на черевиках замість ковзанів. Рибалка зник. Підлітки, втративши інтерес до ополонки, повернулися до арени. Дивилися й шкодували, що ковзани не взяли. Я про це не шкодував. Усьому свій час.

Сьогодні вистава на арені цирку, а завтра — зимова Олімпіада. Там теж є фристайл та акробатика. Будуть учні Синіцина виступати. Втім, навряд чи його майстерність хтось перевершить. З них ніхто не втримається на тонкому очереті. А про те, щоб ще й трюки на ньому робити, то взагалі мови бути не може.

Січень 2026